Згадайте нас – бо ми колись жили...

   Жила Вкраїна. Плакала,стогнала,

  Проте я твердо cвідчити берусь:

  За всі віки безхліб’ям не загнала

  Нікого  в землю Україна – Русь.

        Від тих часів, коли з’явилося рало,
Голодних мук не відало село.

             Хай неврожай – та люди не вмирали:

            З двадцятим віком лихо це прийшло.

                                                                                     Кудрявцева А.
19.11.2013 року в читальній залі Новосанжарської ЦРБ проведена година Скорботи і Пам’яті з нагоди вшанування жертв Голодомору 1932 – 1933 рр. – геноциду українського народу, в якій взяли участь бібліотекарі Новосанжарської ЦБС , викладачі ДМШ, працівники ЦКД, читачі, учні 9 – го класу (учитель Білокінь А.А.) Новосанжарського НВК.

У читальній залі розгорнута виставка – реквієм « Скотилася сльозина Україні на щоку...» Звучала скорботна музика М.Лисенка «Елегія», М.Скорика «Мелодія»(скрипаль В.Каплуновський)

Учасники запалили свічки пам’яті і солідарності з тими, хто в страхові і самотності помирав від голодних мук на всеплодючих українських чорноземах світової житниці; поділилися зібраними спогадами про події 1932 – 1933 років в селах району; читали вірші на цю тему:

 Демиденко А. -  бібліотекар с. Писарівка, 

 Гвоздак В.- бібліотекар с. Старі Санжари,

 Калашник Т.- бібліотекар с. Супротивна Балка,

 Киричок К. – бібліотекар с. Драбинівка,

 Котова С.- бібліотекар с. Нехвороща ,

 Гура Л. – бібліотекар с. Кустолове,

 Курінна Л. – бібліотекар с.Соколова Балка,

 Поставна В.- бібліотекар с.Лелюхівка,

 Чепіжний В., який нагадав про І.Качуровського, лауреата Шевченківської 

премії 2008 року за книгу « Променисті сильвети», поета « з покоління знищеного голодом села», творчість якого можна розглядати як оригінальний підручник з історії українського народу і української літератури кінця XIX – початку  XX ст.

    
Призов М. – прочитав вірш Олега Головка «Буксир». Всі виступаючі наголошували, що 80 років тому ми пережили катастрофу, яка могла зупинити життя всього нашого народу. Голодомор зруйнував українське село, як зберігача традицій української родини. Високий шлюбний потенціал українського села був зруйнований і вже ніколи не був відновлений. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей, що й досі живе серед нас. Парадоксальна закономірність:  вільний світ, що не  зазнав голоду, молиться за невинно замучених, і ставить їм хрести і пам’ятники, а прямі нащадки не воліють  згадувати. Це і  є постгеноцидна свідомість. Сподіваємось, що щира розповідь виступаючих заставила частіше битися серця присутніх і слова « пам’ять і віра» згуртують нас заради майбутнього. Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Пам'ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога  всім, хто  нині живе на  Землі.. Година Скорботи і Пам’яті завершилась читанням «Молитви за убієнних голодом» Катерини Мотрич.