четверг, 7 мая 2015 г.

Події Другої світової війни очима зарубіжних письменників.



 (Погляд з іншого боку)
Огляд літератури
Війна - це вбивство одних людей іншими. Це трагедія
Ю. Пересильд


Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття, була найжорстокішою і найстрашнішою в історії людства. У пам’яті тих, кому судилося через неї пройти, назавжди залишився той важкий час. Про феномен війни українськими письменниками сказано і написано дуже багато. Вся історія нашого народу пов’язана з постійною загрозою іноземного вторгнення, з необхідністю відстоювання своєї свободи і незалежності.
Всі ми, звичайно, читали багато книг про війну, але знали про неї  в основному з одного бокуз «нашого». Хочеться поглянути на ці події з боку іншого, «ворога». І хто в цій війні переможець?... Хоча все більше у столітті ХХІ люди розуміють всю абсурдність воєн – війни не вирішують конфлікт, лише заганяють «вглиб» проблему.      Посттравматичний досвід Дру­­гої світової війни Європа й Америка осмислюють досі, зокре­­ма й у літературі. Причому через потребу не лише зафіксувати, дослідити та зрозуміти, а й унеможливити щось схоже в майбутньому.
Хоча це майбутнє вже стало майже теперішнім. Натомість українці своїх історичних травм із різних причин не відрефлектували, ба навіть більше: чимало важливих, визначальних книжок із зарубіжної літератури нашою мовою досі не перекладено. А втім, дещо таки є.
Хочу запропонувати короткий огляд творів, прочитаних особисто за останні місяці 2015 року,  тому, що ця страшна тема стала несподівано дуже близькою. Хоча ще рік тому сприймалася як щось давно минуле, чому в наш час не може бути вороття на нашій землі. Це все було відоме тільки з розповідей дідуся і бабусі, не мами і тата, тому, що в них самих це тільки окремі дитячі епізоди.
А тепер це в Україні стало страшною реальністю. Тому і читалося і сприймалося зовсім інакше ніж  раніше, в мирний час. Це книги деякі прочитані вперше, як «Книжковий злодій» Зузака Маркуса, «Бойня номер п’ять» Курта Воннеґута та Бернхарда Шлінка  «Читець», і перечитані по- новому книги Гюнтера Грасса., Генріха Белля, Вольфанга Борхерта. 
Кішка і миша — новела Гюнтера Грасса.
Гюнтер Вільгельм Грасс (нім. Günter Grass; 16 жовтня 1927, Данциг  13 квітня 2015, Любек) — німецький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1999 року.


http://www.bookfb2.ru/?p=217096 – Електронна бібліотека. Гюнтер Грасс: Кіт і миша  (размір 507Kb , формат fb2)



Час, коли відбувається дія твору, довоєнні і воєнні роки, місце дії Данциг, або точніше Данциґ-Лангфур
        Мрійливий, дуже релігійний хлопець тренує своє слабке тіло, годинами плаває в холодній воді, невтомно стрибає з борту старого іржавого корабля, пірнає у воду і перебуває там якомога довше. Він стає поступово кращим плавцем і пірнальником школи. Віруючий Мальке приховує свою релігійність, як і образок Божої Матері, від інших, щоб не зробити те, що для нього святе, об'єктом чужих жартів.
        Одного разу в школу приходить її колишній учень, який за хоробрість на фронті одержав Лицарський хрест. Мальке краде нагороду — це саме те, що йому потрібне. З чужим хрестом на шиї хлопець вихваляється перед школярами свого класу. Комічне закінчується для Мальке трагічно. І не лише тому, що його витівка стала відомою шкільному директорові, а й через те, що хлопець вирішує заробити такий хрест. Він іде добровільно на фронт.
М'який, мрійливий, віруючий хлопець стає взірцевим вояком і за свої подвиги отримує омріяний хрест. Важко поранений, став інвалідом, але тепер він може з'явитися у рідній школі як тріумфатор. Власне лише від своїх шкільних приятелів хотів би Мальке почути похвалу, побачити в їхніх очах здивування й захоплення. Саме це для нього є головним…
       
  БЕЛЛЬ, Генріх (Boll, Henrich - 21.12.1917, Кельн - 16.07. 1985, Ейфель) — німецький письменник, лауреат Нобелівської премії 1972 р.


 Белль Г. Твори: В 2 т.: Пер. з нім. / Передмова Д. Затонського. - К.: Дніпро. - 1989. - Т.1 - 800 с., Т.2 -752 с.



Війна у творах Белля - це війна переможених. Він зображує її останній період - період відступу і поразки. Проте, так само, як і Ремарка і Хемінгуея, Белля цікавила людина на війні.
            Життєва філософія Белля в терпимості. Він зневажав Гітлера, не був згоден з жодною формою самовинищення людей, до того ж, будучи віруючим католиком, був твердо впевнений, що гріхи треба покутувати, а рахунки - сплачувати. І не забував про це до свого останнього дня. "Солдатам - а я був солдатом - слід нарікати не на тих, проти кого їх послали воювати, а тільки на тих, хто послав їх на війну", - сказано в його "Листі до моїх синів", опублікованому за чотири місяці до смерті
           «Де ти був, Адаме?» («Wo warst du, Adam?», 1951), роман, який приніс письменнику великий успіх. У ньому йдеться про долі фронтовиків наприкінці війни. Смисл назви роману розшифрований в епіграфі:
 «— Де ти був, Адаме? — В окопах, Господи, на війні...» І всесвітня бійня може заднім числом пригодитися. Скажемо, для того, щоб доказати своє алібі перед лицем Всевишього.» Теодор Хеккер, «Щоденники і нічні раздуми»,31 Березень 1940 р.
«Мені доводилось переживати справжні пригоди. Я прокладав нові авіатраси, першим перелетів через Сахару, літав над джунглями Південної Америки… Але війна – це не подвиг, а лише його дешевий суррогат. Війна – це хвороба, епідемія, зараза, така як сипняк…» Антуан де Сент-Экзюпері, «Політ в Аррас».
         Дія книги відбувається протягом 1944-1945 років в декількох країнах - в Угорщині, Румунії, Чехословаччини і, нарешті, в Німеччині. Історія простого солдата, звичайного "гвинтика" в великій машині страшної війни. Історія людини, яка повинна  розділити провину свого народу за скоєне.
          Нехай Адама нихто і ні в чому не обвивинувачує, - він сам собі і суддя, і обвинувач, і кат.  Гине у концтаборі його кохана, її власноручно розстрілює комендант концтабору, схиблений на вокальному мистецтві: він створив табірний хор зі своїх жертв. Вчувши у її співі віру, істинну віру в людину, в її досконалість і мужність, нікчемний регент-комендант не витерпів і вистрелив упритул. Гинуть лікарі з польового шпиталю, готові здатися в полон. Це спрацював вибуховий пристрій у снаряді, який декілька тижнів валявся поряд на гнойовищі. Гинуть солдати, виконуючи садистські накази своїх офіцерів. Гинуть офіцери, яких не врятовує навіть симуляція божевілля.
         Уже вивішані білі прапори мирними жителями, які з радістю і тривогою чекають кінця рейху, але нікому з героїв не судилося спізнати мирного щастя. Солдат Файнхальс, колишній архітектор, братиме участь у відновленні стратегічно важливого моста. Міст відновили, але одразу ж підірвали, оскільки ним міг тепер скористатися ворог.             Файнхальсу рукою подати до свого дому, який він покинув багато років тому.
        Постріл, один із останніх пострілів, зроблених німецькими гарматами по своїх співвітчизниках, наздоганяє його на порозі отчого дому. «..в ту ж секунду кинувся на землю і, падаючи, зрозумів, що вже запізно.  «Безумство! – знову промайнула думка. – Яке безумство!» Шостий снаряд вдарив по фронтону батьківського будинку – вниз посипалась цегла, обломки впали на тротуар, і він почув, як скрикнула в підвалі мати. Швидко поповз до ганку, востаннє почувши свист сьомого снаряду і закричав в смертельній муці.  Кричав декілька секунд, несподівано зрозумівши , що помирати  зовсім не просто, кричав, поки снаряд не наздогнав його і, мертвим, кинув на поріг рідного дому…» - в цьому ввесь абсурд воєн, страждають не ті, хто їх починає…
Зузак Маркус, «Книжковий злодій». Письменник народився у 1975 р. в Австралії.  Його батьки – вихідці з Австрії і Німеччини, пережили страхіття Другої світової війни. Це, мабуть і змусило взятися до теми Другої світової.
                     Зузак Маркус. Книжный вор. (Текст): роман/ Маркус Зузак.  перевод: Н. Мезина. -  М.: Эксмо.- 2009. -  560с. -  (Серия: Интеллектуальный бестселлер).
 
А що принесла війна звичайним німцям? Що принесла війна дівчинці Лізель, що втратила батьків і брата і потрапила в прийомну сімю? Що принесла вона євреєві Максу? І багатьом іншим жителям маленького німецького містечка ? Спалахнула війна. Дуже упереджено думати, що «свої хороші», а всі «інші – погані». Адже чужі також живі прості люди. І це яскраво вдається показати М.Зузаку. Оригінальна точка зору – німці теж страждали від війни.
Звичайні німці війни не хотіли. Діти, батьки, матері – всі вони просто хотіли спокійно жити. Хубермани, котрі намагалися не просто вижити, а допомогти іншим. Наприклад Лізель, котру прийняли в свою сімю. Чи  Максові, котрий по суті був «головним ворогом народу» – євреєм. Макс, котрий просто хотів не боятися жити. Ільза Герман, котра ледве пережила втрату сина на Першій світовій.  Руді, котрий так і не зміг виграти всі забіги…
Всі вони просто жили, так як вміли. І в життя кожного з них ввірвалася Лізель. Зі своїми словами, котрі можна було побачити. І з книгами, котрі приходили і йшли, наче теж мали власні життя.Це погляд з тієї, німецької сторони фронту - історія, що розгортається в нацистській Німеччині навколо 9-річної дівчинки і розказана від імені Смерті в книзі обсягом 580 сторінок.  Щоденник Смерті.
Опис  моменту смерті  дуже яскравий, врізається в пам'ять , особливо страшна картина після бомбування Хіммельштрассе! Смерть виконала оду смерті, гімн смерті на фоні прози життя.  «Бомби зглянулися, і незабаром хмари спеклись, а холодні дощові краплі стали попелом. На землю посипалися гарячі сніжинки. Загалом, Хіммель-штрассе зрівняли з землею. Будинки розбризкались з одного боку дороги на інший. Фюрер значуще дивився з поваленого і розбитого портрета на розколотій підлозі. І все ж усміхався – в цій своїй серйозній манері. Він знав таке, чого не знали всі ми. Але я теж знав дещо, чого не знав він. І все це – поки всі спали. Спав Руді Штайнер. Спали Мама і Тато. Фрау Хольцапфель, фрау Диллер. Томмі Мюллер. Всі спали. Всі вмирали».
         Незвичайна форма розповіді. Легкий сарказм переплітається з  сумним нотками. Це правда дуже специфічно.  В книзі є цікава метафізичня фігура, що виносить  душі на руках. Смерть тут чоловічого роду. Смерть персоніфікована,  від того і все, що відбувається сприймається як жахлива реальність, від якої  нікуди не втекти.  Але у Смерті є серце. На відміну від Гітлера і "профюрелених" людей...  Їх «профюрерили» і кинули в мясорубку війни битися за ідеали нацизму, або змусили існувати в постійному  страху за свою долю, долю своїх рідних. Диссонанс, якийсь переворот у світобудові. Смерть не цікавить життя, його цікавить  – смерть. Смерть не знає, що таке ЖИТТЯ!
"Ко
лиебудь ви помрете.
Це вас турбує?
 Закликаю вас — не бійтесь.
Я вс
ього лиш справедливий."  
        Світ мінявся, люди не мінялися. Почалася війна, десь далеко – «там». Відзвуки пострілів, гуркіт вибухів, крики солдатів – все докочувалося до містечка Молькінг з газетами і чутками. Маленьке містечко Молькінг - колиска фашизму, де серед молодих гітлерівців, сліпих фанатиків, що  зачитуються "Майн кампф" є інакодумці,  не подтримуючі  політику Гітлера.
Книга про людяність, взаємодопомогу, тяжкого голодного життя, приправлену легким гумором, дитячою наївністю, але в той же час дуже дорослими думками і розсудливістю. Книга про силу слова!  Фразою "Гітлер без слів – ніщо…" автор підкорив не одного читача. Книгу читати важко, тому, що усвідомлення її жорстокості, непотрібності, абсурдності серце не може сприймати спокійно. І страх можливості великомасштабної війни зараз, в нинішній ситуації в Україні, розриває душу…
        «Книжковий злодій» став видавничої сенсацією. Його тираж лише англійською мовою перевищив 1,5 мільйона примірників. Роман вже кілька років перебуває в топ-30 рейтингу найбільшого у світі книжкового магазину Amazon.
                                                               

Шлінк Бернгард . Читець. (Текст): роман / Бернгард Шлінк., пер Петро Таращук.-  К: Основи, 2005.- 197 ст
 

«Я ніяк не міг впоратися із цією дилемою. Я хотів проявити себе як в одному, так і в іншому: в розумінні та осуді. Але ні те, ні інше разом було неможливо»
            Світ побачив роман німецького письменника Бернхарда Шлінка у 1995 році.  Книга о не лише про проблему повоєнної вини та нацистського режиму, а й тему складних міжособистісних стосунків і неграмотності. Німецьке суспільство переживало всеохоплюючу кризу по закінченні Другої Світової війни. Це стосувалося не лише економіки чи політики, а, насамперед, суспільства. Здавалося, ніщо не здатне подолати ту неосяжну прірву між цілими поколіннями та двома таборами різнодумців: тих, хто піддає осуду та зневазі нацистське минуле Німеччини, та тих, хто залишається прихильником Гітлерівської політики. Друга світова забрала мільйони життів - і назавжди залишила свої слід у долях вцілілих. Де проходить цей слід?
           Де проходить межа між любов'ю - і садизмом, між мистецтвом - і патологією? Юнак, буквально одержимий своїми відносинами з жінкою набагато старшою за себе, дізнається про це в залі суду.
              Міхаель - хлопчик із професорської родини, йому  лише 16, Ханна –  зріла жінка 36 років Він навчається у школі, а вона – кондуктор трамваю. Однак, велика різниця у віці та соціальне положення не стало завадою для початку їх романтичних стосунків. . Коли ця загадкова героїня зникла з міста, молодий чоловік відчував по ній смертельну тугу. Він зустрів її знову через вісім років, будучи вже студентом випускного курсу юридичного факультету, на процесі проти нацистських злочинців. Йому відкрилася таємниця цієї жінки, яка під час війни була наглядачкою жіночого концтабору. Але це не єдина таємниця, яка відкрилася героєві роману Бернхарда Шлінка «Читець» ЇЇ засудили до довічного ув’язнення, а він не врятував її від цього, знаючи про її таємницю та непричетність до інкримінованого їй злочину. Міхаель відвідував концтабори, на свої очі бачив результати нацистського режиму, відчував у цьому й свою вину.
Роман читається на «одному диханні». Автор впевнено й смакуючи розплутує вузли пам’яті, подаючи подію за подією, і своїм спокоєм докидає ще більше дров у багаття читацького сприйняття. Сприймати є що, бо в романі гостро змальовані непрості, спірні, табуйовані теми, такі як: почуття провини, відносини з великою різницею у віці, нацизм і не зовсім традиційне протиставлення жертв нацистського режиму і їх катів. Як людей закручувала нацистська система у свої тенета, багато з них навіть не задумувались, про зло, яке вони роблять. Що найбільш страшно – для них це «просто робота», яку вони добросовісно виконують, не відчуваючи провини.
Я думаю, що прочитавши книгу, ви не пожалкуєте витраченого часу і вас ще довго не полишатимуть  роздуми  про драми і складність людського життя, про одвічні поняття «злочин і кара», неоднозначність терміну «переможці і переможені», (бо все більше здається, що у війні переможців не буває, а тільки постраждалі з різних сторін), «кати і жертви», про страшний слід, який залишає  війна навіть багато років потому.
За романом знято фільм у 2008 році. Режисером картини став Стівен Долдрі. Головні ролі виконали Рейф Файнс та Кейт Уінслет. У 2009 році фільм був номінований у 4 категоріях премії «Оскар» і здобув одну нагороду у категорії «Найкраща актриса».
Воннеґут Курт. Бойня номер п'ять. (Текст): роман/ Курт Воннеґут., переклад: Діброви Володимир і Лідія.,  іл. Марусин Ольги. -  Львів: Вид. Старого Лева, 2014  - 320 с. -  (Серія: «Перекладна проза») -
  з’явилася українською у перекладі Володимира й Лідії Дібров (попередня версія Петра Соколовського 1976 р. – добра версія справді на свій час непоганого російського перекладу Рити Райт-Ковальової), – роман про людину як найабсурднішу істоту. Людина не здатна збагнути свого призначення, а тому вона – постійне джерело небезпек на планеті. Їй значно легше знаходити для всього виправдання, аніж пізнавати справжній смисл.
Книжку написано легко, в іронічній манері, яка тільки посилює відчуття приреченості людини в ХХ столітті. Як інакше сказати про масові знищення людей? Чи здатна «нормальна» людська психіка витримати всі жахіття війни, якщо уявити кожного, хто загинув?
Сьогодні людина навчилася вдаватися до іронії, але вчора вона стріляла в інших, убивала, гралася у війну. Воннеґут – атеїст, який зі скепсисом ставився до будь-якої системи, яка стверджувала, що знає все про людину.  Про людину достеменно не знає ніхто, і мешканці Тральфамадора можуть тільки дивуватися людській природі, незбагненній навіть для цих високотехнологічних істот.

Головний герой книги Біллі Пілігрим, за висловом оповідача, «відключився від часу », і тепер з ним творяться різні дивні речі. «Біллі ліг спати літнім вдівцем, а прокинувся в день весілля. Він увійшов у двері в 1955 році, а вийшов в 1941 році. Потім повернувся через ті ж двері і опинився в 1961 році. Він каже, що бачив своє народження і свою смерть і багато разів потрапляв у інші події свого життя між народженням і смертю ».


«Якби я не провів стільки часу, вивчаючи землян, – сказав  тральфамадорець, – я й гадки не мав би, що ви маєте на увазі під «свободою волі». Я особисто побував на тридцяти одній планеті Всесвіту, на яких існує життя, і я вивчав документи, які стосуються ще сотні планет. І можу вам сказати, що лише на Землі ви почуєте балачки про свободу волі» У Всесвіті зіткнення комет чи вибух зірки – подія, позбавлена оцінювального компоненту; це лише те, що сталося, не добре і не погане. А от смерть людей під час війни – це добре чи погано?
Воннеґут робить висновки, що людина – найбезглуздіше створіння Всесвіту, поява людини спричинила кінець Галактиці, проте це не є ані добрим, ані поганим. Друга світова війна, явлена в образі «дрезденської пекельної м’ясорубки», – війна, в яку грають діти, не суб’єкти війни, а лише знаряддя, яке використовує хтось інший. Роман звучить сьогодні особливо актуально.
Світ знову здригається від можливості Третьої світової війни. Воннеґут показав, що Дрезден, який забрав значно більше життів, ніж Хіросіма, – одна з трагічних помилок людини.
В дрезденському фрагменті не випадково зіткнуться дві загибелі - величезного німецького міста та одного військовополоненого-американця. Дрезден загине в результаті ретельно спланованої операції, де «техніка вирішує все». Американець Едгар Дарбі, до війни який читав в університеті курс із проблем сучасної цивілізації, буде убитий за інструкцією. Розкопуючи завали після нальоту союзної авіації, він візьме чайник. Це не залишиться непоміченим німецькими конвоїрами, він буде звинувачений в мародерство і розстріляний. Двічі восторжествує буква інструкції, двічі здійсниться злочин. Ці події при всій їх різнокаліберними взаємопов'язані, бо породжені логікою машинного прагматизму, коли в розрахунок приймаються не люди, а безликі людино-одиниці.
Але людина приречена на помилки і приречена на потребу в смертях, породженні зла та абсурду. І в ХХ столітті люди залюбки перетворюють речі, які були тортурами, знаряддями катувань у середньовіччі чи в пізніші епохи на меблеві аксесуари, на предмет дизайнерського інтер’єру. А в підсвідомості людини одвічне бажання до тортур і крові, в чому переконує образ Роланда Вієрі. Бойня номер п’ять залишилася у своєму часі. Але людині жити далі… І їй «не можна озиратися…»
Методист ЦРБ Л.Бесараб

Комментариев нет:

Отправить комментарий