среда, 25 февраля 2015 г.

Родина Лесі Українки




25 лютого виповнюється 144 роки від дня народження Лесі Українки (Косач).  Звідки її коріння, її рід?
Петро Антонович Косач   — український юрист, громадський діяч, освітянин. Батько Лесі Українки та Михайла, Ольги, Оксани, Миколи, Ізидори Косачів, чоловік Олени Пчілки. Оле́на Пчі́лка (псевдонім Ольги Петрівни Косач  — українська письменниця, драматург, публіцистка, громадська і культурна діячка, перекладачка, етнограф, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925); мати Лесі Українки, сестра Михайла Драгоманова.
   Кого лишень не було серед Лесиних пращурів — і в роду Косачів (батькова гілка), і в роду Драгоманових (гілка матері)! Декабрист-юнкер та балканський (боснійський) владоможний герцог, польський шляхтич та доволі успішні представники козацької старшини, перекладач (емігрант з Греції) при Війську Запорозькому за часів Богдана Хмельницького та «успішні», хазяйновиті поміщики на українських землях... Не було в цих родинах лише рабів!
      Всі дослідники (а про історію цієї родини писали Юрій Косач та Ольга Косач-Кривинюк, О. Лазаревський та М. Мороз, у ближчі до нас часи — А. Костенко та М. Кармазіна) погоджуються з тим, що ця родина, історія якої сягає глибини століть, має коріння в Герцеговині на Балканах; там ще в ХІV ст. жили люди з прізвищем Косач. Сімейна легенда зберегла вельми цікаві факти, які, варто підкреслити, ніхто з дослідників не заперечив, що колискою роду Лесі Українки по лінії батька вважається Боснія. У ХV столітті Косачі належали до шляхетської еліти. Титул герцога першим в 1444 році отримав Стефан Косач, засновник Герцоговини. Воєнні лихоліття та політичні інтриги змусили нащадків Косачів мандрувати з країни в країну, згадки про них знаходили в Римі, в Польші та інших країнах. У кінці ХVІІ століття польський шляхтич Петро Косач продовжив свою кар'єру на українській землі. Його слідами пішли сини та внуки, що перебували на службі в українських гетьманів.
             По лінії матері Леся Українка належить до роду Драгоманових. Його коріння, вважає Ольга Косач-Кривинюк, яка першою почала систематизувати сімейні перекази, ведуть в Грецію. Відтак стає зрозумілим, чому Леся Українка писала з Ялти молодшому брату в травні 1898 року: "Я не сподівалась, що тобі, Микосю, найлегша буде грецька мова, - об неї багато гімназистів зуби ламають. Таки видно, що ми з тобою еллінського роду Як звісно, слово «драгоман» і в нашій мові здавен мало значення назви загальної, а не імені власного; слово це по своєму первісному змісту означає — перекладач; можливо, що означало воно взагалі назву якогось урядовця при чужоземній державі; а як і український уряд мав різні взаємини з урядами чужоземними, то й при уряді гетьманському були драгомани — перекладачі або й взагалі люди, причетні до якоїсь місії, посольства... урядовці для справ дипломатичних. За яким часом назва ця могла стати й іменем власним, як сталося з прізвищем роду драгоманівського, на зразок Коваль, Коваленко, Ковальчук, Кобзар, Кобзаренко і т. ін...»
       Ольга Косач-Кривинюк стверджує, що в ХVІІ столітті предок Драгоманових служив у гетьмана Богдана Хмельницького драгоманом, тобто тлумачем, перекладачем дипломатичної служби. У ХVІІІ столітті Драгоманови ще підписувались грецькими буквами, тоді ж вони появилися в місті Гадячі. Лесин прапрадід, Стефан Драгоман, «значковий товариш» 1756 року, «яко человек зауный и достойный», був обраний переяславським старшиною (між іншим він ще писав своє ім’я та прізвище грецькими літерами), а невдовзі, за запрошенням тодішнього гетьмана Кирила Розумовського, переїхав у Гадяч на Полтавщині, де одружився на доньці козацького урядовця, військового обозного Колодяжинського.  Драгоманови успадкували від Колодяжинських земельний маєток та обширну садибу при селі Будищі Монастирські. Оці землі й стали, власне, «сімейним гніздом» Драгоманових на довгі десятиліття. У житті Лариси Косач це гніздо теж залишить непроминальний слід. Молодші діти Якима Драгоманова, Яків (1801 р. народження) та Петро (Лесин дід по матері, на рік молодший за Якова) поїхали до Петербурга, вчитися, а потім — служити. Петро вирішив стати юристом, а Яків — військовим. Яків Драгоманов був постаттю непересічною, належав до декабристського руху (до «Товариства об’єднаних слов’ян»), був ув’язнений у Петропавлівській фортеці, а потім — засланий на Північ, до Староінгерманландського полку.



Джерела:
 Міщенко Л. Леся Українка. —К., 1986.
 Жулинський М. Драматична доля драматичної поеми (про «Бояриню» Лесі Українки) //Прапор.— 1989,— № 9.
  Борисюк Т. «Лісова пісня» Лесі Українки і «Затоплений дзвін» Гергарта
 Гауптмана//Слово і час— 1990.— № 3.
 Криловець А. Сім струн я торкаю (Із секретів поетичної творчості Лесі Українки) //Дивослово.— 1995.—№ 7.
Забужко О. Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. — К. 2007
Агеєва В. Поетеса зламу тисячоліть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. — К.,2001

Комментариев нет:

Отправить комментарий