Вірші з війни

«Якщо йдеться про вибір між країною і поезією, я оберу країну» /

перший фронтовий поет України Борис Гуменюк

Війна уже ввійшла в українську поезію. І першим зафіксував її у книжковій формі поет, прозаїк і заступник командира одного з наших добровольчих батальйонів Борис Гуменюк. Книжка так і зветься – «Вірші з війни». У видавництві Сергія Пантюка кажуть, що перший наклад розпродався ще на Форумі видавців у Львові, тепер розходиться другий.

Борис Гуменюк,  письменник з Тернопільщини, член НСПУ (2006), автор роману “Лук’янівка” (2005), нині   перебуває на Сході України, знає про російсько-українську війну з власного досвіту. Служить у батальйонні ”Азов”Вірші про війну на Донбасі значно менш пафосні, ніж можна було б очікувати й іще менш пафосні, аніж ті, що їх писали українські поети минулого про попередні українські війни. Навпаки, вони несподівано співчутливі, задумливі, навіть медитативні. “Вірші з війни” стали популярними, ще не будучи виданими: деякі вірші з нової книги переклали на польську та англійську ще до видання книги.

«У мене «Вірші з війни» — за змістом новели, тому що це » 

історії з реального життя, і є потреба з кимось ними поділитися. Де існує не якийсь ліричний герой чи прототип, а безпосередньо конкретна людина, про яку розповідаю. А форма — верліброва, тож назвав би їх новелами-верлібрами чи навпаки.

Це природно коли на війні гинуть люди —
Звісно якщо природно коли війна:
Війну неможливо оминути
Війну неможливо облетіти на «Боїнґу»
На надвисокій висоті
Війну неможливо пересидіти перечекати перебути
Природно коли снаряд залітає на цвинтар
І стирає з лиця землі могили наших батьків
Природно коли солдати риють на цвинтарі окопи
Копають траншеї зводять бліндажі
Бо цвинтар знаходиться в стратегічному місці
На панівній висоті
І ми вже ніколи не дізнаємося
Ці окопи — це могили наших коханих
Чи могили коханих інших людей
Це війна всіх проти всіх