- Відбулася літературна година до Дня української писемності та мови в читальній залі районної бібліотеки. Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи - так же боляче б'є по народові і зречення рідної мови чи навіть неповага до неї. Згадаймо слова В. Сосюри: "Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема". Словом можна доторкнутися до найніжніших рис в людському характері, до найпотаємніших ку¬точків людської душі, до найсокровеннішого. Сло¬вом можна створити красу, а можна і спотворити.
О, що за мова! Тільки скажеш слово -
Й воно співає так, неначе вітер
Струни торкнувся - і вона зітхнула.
Струна? Чи слово? Чи,сама душа?
О, що за мова!..
Остапчук І.
О, що за мова! Тільки скажеш слово -
Й воно співає так, неначе вітер
Струни торкнувся - і вона зітхнула.
Струна? Чи слово? Чи,сама душа?
О, що за мова!..
Остапчук І.
Завідуюча в/обслуговування Тамара Паттієва звернулася до
присутніх із запитанням «Українська мова у Вашому житті ?». На запитання відповідали
учасники різного віку, які жили в різних регіонах України та колишнього Радянського Союзу, молодь.
Призов М. - Моє родове
коріння – на Полтавщині. Батьки переїхали на Донбас до мого народження. В школі
говорили російською, ніхто не вчив і не наголошував на тому, що ми українці.
Виховували в дусі «наш адрес – Советский Союз». Працював у Воркуті. Там було
багато українців, але всі старалися говорити російською, а пісні співали свої
народні… Тому для мене мова починається з народної пісні.
Чепіжний В. – Я пропрацював у Кременчуці на залізниці до пенсії. В той час українська
мова не була державною. Всі старалися говорили російською, хоча більшість з
великим акцентом . Багато хто не задумувався – де його коріння. Виховували «новую
общность – советский народ.» Для мене мова – це друковане слово, адже
писемність – це ознака високого рівня народу. Адже написане слово на віки
переживе свого автора і донесе мудру думку нащадкам. «…Нехай же осіняє нас
крилато не слава – Слово. Отче. Слово злато» /Р. Лубківський
Сьомін Г. – для мене українська мова- це мова моїх дідів і батьків,
яку я чую і користуюся нею з дитинства. Для мене моя українська мова- це самобутність народу, ідентифікація нації.
Як сказала Ліна Костенко «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм
відбирають мову». Для мого покоління не стоїть питання «бути чи не бути
укранській мові?» - вона є і буде.
Бібліотекар
читального залу Наталія Науменко ознайомила з книжковою виставкою «Бути
народом, явленим у Слові…» . Галина Федорець провела перегляд літератури «Мово
прекрасна моя, не мовчи!», ознайомивши з новими книгами з питань мовознавсва та
української художньої літератури.
Комментариев нет:
Отправить комментарий