Кров мільйонів загиблих від голоду стукає в наші серця.

Годину пам’яті під такою назвою підготували і провели бібліотекарі районної та сільських бібліотек-філій.                                                      

 «Року 1933 від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моравиці. А була тільки тоді зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – молодих, старих, дітей, ще не народжених в лонах матерів…»

/ Спогади нині померлої Никифорової Ганни Федорівни жительки с. Полузір’я Новосанжарського району.

Ми багато чули брехливих версій про голодомор, міфічну засуху, колективізацію, індустріалізацію, самознищення українців. Але правда завжди одна, ми ніколи її не змінимо – це геноцид української нації. За неточними підрахунками – в Україні загинуло 5-6 млн. наших громадян, деякі наукові дослідження стверджують, що ця кількість сягнула майже 8 млн. Тоді, восени 1932 року, в Україні, і на Полтавщині зокрема, видався небувалий урожай – стодоли і засіки ломилися від пахучого зерна. Ніщо не віщувало біду. Але біда прийшла в більшовицькому мундирі, з наганом у руці. Ця біда хотіла їсти, не те, що виростила, а те, що відібрала…