У війні за Україну

Виповнилося вже багато років з часу визволення нашої країни від німецько – фашистських окупантів. Але ми ніколи не забудемо про героїчні сторінки 
української історії й про ту страшну ціну, яку заплатило старше покоління за наше право на життя. 

Згадуючи про героїчні і трагічні сторінки історії другої світової війни, роль у цій перемозі українського народу, висловлюючи шану й повагу воїнам фронту і тилу, разом з тим з болем у серці говоримо про триваючі військові дії на Донбасі. Перегляд літератури в читальній залі районної бібліотеки  «У війні за Україну» знайомить відвідувачів з книгами про події 70-річного минулого і матеріалами такого ж трагічного сьогодні. Згадали воїнів-земляків, які захищають країну на сході - Андрій Писаренко, Денис Жовтяк, Сергій Сім’ян, Станіслав Янко біля н. п. Щастя, Олександр Кондра  під Волновахою, Геннадій Федорець, Микола Чабан під Донецьком. 

Україна переживає непоправні втрати — людські, буквально кожен день прощається із військовими, що загинули в боях з терористами. Гинуть наші військові: строковики, мобілізовані, добровольці, спецпризначенці... Молоді чоловіки, на яких вдома чекають батьки, наречені, дружини, діти... «О українська земле, як укривавилась ти! Ріки кров'ю поналивано, озера слізьми та жалем. Світе мій убогий! Де на тобі пролилося стільки крові, як у нас на Україні? Де стільки передсмертних криків, сліз, відчаю?... Як билися люди! Немов цілі століття незламної упертості і бойових щедрот розкрилися раптом в Вернигорах, Труханових, Вовках і Якимахах. Рідна батьківська земля умножила їх гнів і силу бойового запалу»

- так говорив О. Довженко в творі «Україна в огні» в далекому 1944, які перекликаються із трагічними подіями  сьогодення.

Розкажи Савур – могило…

На Донбасі о цю пору пахнуть чебреці,

При садибах зріють фрукти, спека на лиці.

Вільно тут вітри гуляють у степах, полях,

Віти вербам нахиляють, пестячи гілля.

Тут, в степу Савур – могила під вітрами спить;

Біля неї люди гинуть, а вона мовчить.

Чом мовчиш? Кричи щосили, лихо проганяй,

Збережи матусі сина, Україні рай.

Розкривай Донбасу очі, в чому правди суть:

Ті, які щодня й щоночі біди нам несуть,-

Не сини то України – то сини Кремля.

Встаньмо ж всі, тоді не згине праведна земля.

Розкажи, Савур – могило, правду розкажи!

І про нинішні події пам'ять збережи.

Ганна Демиденко- учасниця літературного клубу «Сива ластівка» Університету ІІІ віку.