Усі шляхи ведуть до Канева

Фото кінця ХІХст. Могила Т. Шевченка

22 травня – важлива дата для кожного українця. Цього дня у 1861 році  прах Тараса Григоровича Шевченка назавжди повернувся на Батьківщину. На пароплаві «Кременчук» з Києва прах Шевченка потрапив до Канева. Дві доби домовина знаходилась в  Успенському соборі, а 22 травня було відслужено в церкві панахиду, і прах віднесли на Чернечу гору. «Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому» — згадував Григорій Честахівський. Його поховали ще у березні на петербурзькому кладовищі, два місяцi потому, за рядками з відомого «Заповіту», поета привезли до рідної України та перепоховали на Чернечій горі в Каневі, звідки йому видно «...лани широкополі, і Дніпро, і кручі...».

        Цього пам’ятного дня районна бібліотека організувала викладку літератури та бесіду- присвяту  «Усі шляхи ведуть до Канева».   

Місце свого останнього спочинку він підшукав чи не найнезвичайніше в усій Україні. Адже, приміром, Одеська обсерваторія просила 1926 року встановити на Чернечій горі телескоп тому, що атмосфера тут - найпрозоріша в країні і за небесними світилами можна спостерігати весь день. А чому - невідомо...  Люди, які сюди приїжджають, розуміють, що є Шевченко і Тарасова гора для України, як важливо, що він похований окремо, не на міському цвинтарі. Шевченко — незвичайна людина, його ховали як гетьмана. Перед труною йшли дівчата у весільному вбранні в яскравих вінках і стрічках. Відтоді Тарасова гора стала місцем паломництва.

Колишній генсек ООН - бірманець У Тану -сказав: "Заздрю українцям - маєте Шевченка. Це геній не тільки України. Це велет, титан людської мислі, поет всеосяжний. Месія, що належить світові. Разом із Шевченком, з його словом ви, українці, безсмертні".  Микола Лєсков – найросійськіший із російських письменників, як називали його сучасники, – писав про Шевченка не один раз. У статті  «ЗАБЫТА ЛИ ТАРАСОВА МОГИЛА?» пише : «Могила Шевченки действительно осыпается, и на ней обветшал ее высокий крест, но она совсем не позабыта "всеми почитателями". Напротив, "народная тропа" к могиле поэта самым явным образом не зарастает, а проторена как нельзя более торно. В этом отношении, кажется, нельзя даже указать никакой другой могилы писателя, к которому бы родное племя покойника хранило бы более памяти и влечения. Место могилы Тараса прекрасное и вполне поэтическое, вид на Днепр отсюда – широкий, вольный и вдохновительный, и простые души, которые так понимал и горячо любил Шевченко, влекутся сюда неодолимою потребностию "посумовати з батьком".