Токова (Тельнюк) Ніна Іванівна, майcтриня художнього килимарства

Ткацтво є однією з найважливіших складових національної культури українців. Воно існувало на українських землях ще з доісторичних часів і належить до найпоширеніших видів ремесла і народного мистецтва й поширене по всій етнічній території. Про прадавність цього виду господарської діяльності свідчать як архаїчне приладдя ("прядки", "верстати", "кросна" і т.ін.), так і давня термінологія, що має багато спільного з термінологією найбільш близьких українцям сусідніх народів - сербів, хорватів, македонців, західних слов'ян.

Матеріалом для ткацтва з прадавніх часів були волокна льону, коноплі, а також вовна. Першого великого піднесення ткацтво зазнало в період формування Київської князівської держави, згодом - у XIV - XVI та XVІІ - XVIІІ століттях.

До початку ХХ століття ткацтво було на всій території України фактично найпоширенішим домашнім ремеслом, яке чи не на 100 % забезпечувало потреби в тканинах мешканців села і - значною мірою - міста. У ХХ столітті народні тканини поступово витісняються промисловими. Центрами народного ткацтва нині є різноманітні артілі та художньо-виробничі об'єднання. У деяких реґіонах (Карпати) ще й нині практикується подекуди кустарне виробництво народних тканин в домашніх умовах в основному для власних потреб.

Традиційною, найбільш важливою і поширеною галуззю народного ткацтва в Україні є килимарство. Перша згадка про килими як усталений елемент народного побуту походить ще з 998 року. Килими широко використовувались як при дворах князів та шляхти, так і в найвіддаленіших селах і хуторах. Вони служили для утеплення і прикрашення житла, використовувались в обрядах та ритуалах. Килими були обов'язковою частиною віна, ними сплачували данину, виготовляли їх на продаж.

Сировиною для виготовлення килимів була вовна, льон та коноплі. По всій території України побутували великі килими та вузькі й довгі килимові доріжки. Побіч різних технік виготовлення килимів (лічильна, гребінкова, ворсова) склались також цілі школи та напрямки українського народного килимарства - килими решетилівські, дігтярівські, гуцульські, хотинські, бесарабські. Але практично всі українські килими є двосторонніми.

Практичне застосування килимових виробів було досить широке. Ними покривали столи, скрині, лави, сани, вози, прикрашали стіни, іноді сволоки, застеляли підлогу, використовували як покривила й ковдри. Основними осередками килимарства були Решетилівка та Нові Санжари на Полтавщині, Дігтярі на Чернігівщині, Косів і Коломия на Івано-Франківщині та інші.

Нині в Нових Санжарах проживає Токова (Тельнюк) Ніна Іванівна, майстриня художнього килимарства, роботи якої демонструються в читальному залі Новосанжарської районної бібліотеки. Народилася вона у 1960 році в селі Дівоче Поле, що на Кіровоградщині.

    Закінчила Решетилівське професійно-технічне училище та Вижницьке училище прикладного мистецтва. Пройшла шлях від творчого майстра до головного художника Решетилівської фабрики художніх виробів ім. К. Цеткін. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

    Неодноразовий учасник районних, обласних та Всеукраїнських виставок. Її роботи знаходяться в Україні, Канаді, Греції, Швеції, Польщі, Росії.