200 років Михайлові Вербицькому

Вербицький для нас є не тільки музикантом, а також символом національного відродження. /Станіслав Людкевич, український композитор

…Ця мелодія й слова «душу й тіло ми положим за нашу свободу» вже нікого не залишають байдужим. З нею щодня вмирають українці, й це вже не просто мелодія, слова, це – наша гордість, біль і багато-багато сліз…

Сьогодні виповнюється 200 років від дня народження Михайла Вербицького — композитора, громадський діяча, автора гімну України "Ще не вмерла Україна".

Так історично склалося, що вся біографія Михайла Вербицького пов’язана, на жаль, не з Україною, а з територією сучасної південно-східної Польщі, в тих землях українських він народився. ЮНЕСКО ще 2013 року на своїй сесії в Парижі включило цей ювілей у календар пам’ятних дат.

Загалом його біографія дуже складна і трагічна. Можна сказати, що на одну людину випало занадто багато. Він народився в сім’ї священика, але коли Михайлові було десять років, батько помер. Його й молодшого брата виховував їхній родич, єпископ Перемиський Іван Снігурський. Це унікальна постать для української історії, культури й Церкви, бо саме завдяки владиці Снігурському відбулося національне відродження на цих землях.


Він заснував у Перемишлі друкарню, дяко-вчительський інститут, музично-співацьку школу, куди запросив до викладання найкращих фахівців з Європи. Музику і спів викладали там на найвищому рівні. Михайло Вербицький з малих літ співав у церковному хорі і здобув високу музичну освіту в найкращих європейських фахівців.

Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар хору, в якому були як твори віденських класиків Й. Гайдна, В.А. Моцарта, так і музика композиторів "золотої доби" української музики — М. Березовського та Д. Бортнянського.

Він керує хором семінарії, опановує гру на гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу зберігся створене ним "Поученіє Хітари", яке стало першим подібним посібником в Україні.

Коли наприкінці сорокових років налагоджується активне театральне життя, Вербицький одразу ж заходився писати музичні номери до українських театральних вистав. П'єси, що ставились на театральних сценах Львова і Галичини, здебільшого були перекладами як з української драматургії та літератури, так і з польської, французької та австрійсько-німецької драматургії. Музика у цих п'єсах відігравала дуже важливу роль, оскільки вносила у вистави яскравий емоційний елемент, а також наближувала чужомовні сюжети до українського колориту. Тому навіть досить посередні п'єси саме завдяки музиці Вербицького здобували велику популярність. Вербицький написав музику до понад 20 вистав. У цей час Вербицький створив музику до таких вистав як "Верховинці", "Козак і охотник", "Проциха", "Жовнір-чарівник" тощо.
У Львові був відкритий театр "Руської Бесіди". Для цього театру Вербицький пише побутову мелодраму "Підгіряни", одну з найпопулярніших п'єс композитора, згодом "Сільські пленіпотенти", "Простачку", "В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана" тощо.
        В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були отці-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Помер Михайло Вербицький 1870 року в Млинах, проживши лише 55 років.

Джерела:
http://www.ethnos.lemky.com

http://www.volynpost.com/news

http://uk.wikipedia.org

Надія Пастернак. Ювілей Вербицького святкуватимуть обабіч кордону. // Інформаційна агенція «Вголос» № 5 2014 р.

М. Загайкевич .Вербицький Михайло Михайлович // Українська музична енциклопедія, Т.1 — Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006 — с. 322-325