23 січня в бібліотеці були проведені літературні читання з
нагоди 90 річчя Бориса Чичибабіна,нашого земляка, російського поета, якого у
1946 році, в часи правління Сталіна
засудили на п’ять років таборів «за антирадянську агітацію», в часи Брежнєва
1973 року виключили із спілки письменників, в той же час Борис Олексійович незалежну Україну не прийняв, бо не зміг миритися з розпадом
Союзу.
Борис Олексійович
належав до покоління поетів шестидесятників, які сповідували свободу творчого
самовираження , пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими,
протиставляли себе офіційному догматизмові. І тому його особистість зацікавила
не тільки літгуртківців, а й місцевих школярів.
На читаннях ми почули вірші, які не славили партію, владу, а
заставили задуматися над тими процесами, що відбувалися в країні і відчути
подих тієї епохи.
Вірші читали самодіяльні артисти Лариса та Микола Призови та
місцевий поет Віталій Чепіжний.
ЗАЩИТА ПОЭТА
И средь детей ничтожных мира,
Быть может, всех ничтожней он.
А. С. Пушкин
С детских лет избегающий драк,
чтящий свет от лампад одиноких,
я - поэт. Мое имя - дурак.
И бездельник, по мнению многих.
Тяжек труд мне и сладостен грех,
век мой в скорби и праздности прожит,
но, чтоб я был ничтожнее всех,
в том и гений быть правым не может.
И хоть я из тех самых зануд,
но, за что-то святое жалея,
есть мне чудо, что Лилей зовут,
с кем спасеннее всех на земле я.
Я - поэт, и мой воздух - тоска,
можно ль выжить, о ней не поведав?
Пустомель - что у моря песка,
но как мало у мира поэтов.
Пусть не мед - языками молоть,
на пегасиках ловких проискав
под казенной уздой, но Господь
возвещает устами пророков.
И, томим суетою сует
и как Бога зовя вдохновенье,
я клянусь, что не может поэт
быть ничтожным хотя б на мгновенье.
Соловей за хвалой не блестит.
Улыбнись на бесхитростность птичью.
Надо все-таки выпить за стыд,
и пора приучаться к величью.
Светлый рыцарь и верный пророк,
я пронизан молчанья лучами.
Мне опорою Пушкин и Блок.
Не равняйте меня с рифмачами.
Пусть я ветрен и робок в миру,
телом немощен, в куче бессмыслен,
но, когда я от горя умру,
буду к лику святых сопричислен.
Я - поэт. Этим сказано все.
Я из времени в Вечность отпущен.
Да пройду я босой, как Басё,
по лугам, стрекозино поющим.
И, как много столетий назад,
просветлев при божественном кличе,
да пройду я, как Данте, сквозь ад
и увижу в раю Беатриче.
И с возлюбленной взмою в зенит,
и от губ отрешенное слово
в воскрешенных сердцах зазвенит
до скончания века земного.
1971
Комментариев нет:
Отправить комментарий